Інтерв’ю Крістофера Паоліні для The Wall Street Journal

Інтерв'ю Крістофера ПаолініЯ почав писати цикл «Спадок» ще в 1998 році, коли мені було п’ятнадцять років. З тих пір я провів майже кожен день, або працючи, або думаючи, або розповідаючи про цю історію. Світ і герої цього циклу стали невід’ємною частиною мого життя, коли я читав будь-яку книгу або дивився якийсь фільм, я часто запитував себе: «Як би Ерагон (або Сапфіра, або будь-які інші герої) відреагували на це?».

Коли я, дістався кінця рукопису, і , нарешті, написав останню главу, останню сторінку… останнє речення, хвиля тепла пройшла крізь мене, а потім я почав тремтіти, немов мене бив озноб. Відчуття було настільки величезним, що я повинен був припинити роботу над останнім реченням, і повернутися до неї через кілька тижнів, як тільки мої емоції трохи вгамувалися.

Дуже тяжко розлучатися зі світом та героями, з якими ти провів так багато часу. Іноді, я ловлю себе на думці, що мені цікаво, як нині живуть мої персонажі, і я навіть відчуваю спокусу сісти і почати писати про них, це стало такою звичкою.

Тим не менш, як би сумно не було казати до побачення тетралогії «Спадок», я схвильований, томущо можу сісти за написання історій, які крутилися у моїй голові протягом останніх десяти років. Деякі з них жанру фентезі, деякі ні, але всі вони, я сподіваюся, веселі та цікаві.

Від початку до кінця, написання цієї серії було дивовижним і змінюючим мене досвідом. Важливо також те, що ні моя сім’я, ні я не були б там де ми є зараз, якби не неймовірна відданість читачів в усьому світі.

Коли ми вперше переїхали до Монтани, ми жили у дерев’яному будиночку, що опалювався дровами. Навесні ми використовували жувальну гумку для того щоб закрити дірки на даху під час зливи. Зараз… мені пощастило жити в будинку з посудомийною машиною та системою кондиціонування, хоча я кілька днів сумував за відчуттям яке давало справжне полум’я каміну.

Через цикл «Спадок», я познайомився з безліччю цікавих людей: друзями, авторами, редакторами, видавцями, і, найголовніше, читачами різного віку. Наприклад, один хлопець намагався продати мені ящірку, інший, викликав мене на бій з армреслингу. Також була людина яка прийшла на мою зустріч з читачами одягнена у костюм кентавра. Були також сім’ї яки називали своїх дітей на честь героїв «Ерагону», та багато багато інших…
За все це, я вдячний.

Що стосується книги «Спадок»… Її закінчення являє собою важливу віху для мене, як особисто, так і професійно, і я не можу дочекатися, щоб побачити, як читачі реагують на неї. Забавно, але я був у Нью-Йорку в останній тиждень редагування, і протягом цього тижня, місто пережило землетрус та ураган.

Як сказав мій редактор Мішель: «Ви повинні закінчити це до будь-якого більш стихійного лиха».
І я закінчив.

Я сподіваюся, вам сподобається.

Вiдгуки: "Інтерв’ю Крістофера Паоліні для The Wall Street Journal" (1)

  1. Що ж прочитав книжку за 16 годин не рахуючи сну. Дуже сподобалась, тому раджу усім купити, вона того варта.

    Шкода але деякі речі залишились без відповіді, особливо відносини Ерагона і Арії, читаючи книжку все йшло до того що вони будуть разом, але в кінці цього не сталось.

    Найголовнішим є те що кінець це початок уже іншої історії, тому я гадаю що в цій іншій історії вони будуть разом.

    P.S. Виражаю подяку Крістоферу Паоліні за продовження Ерагон Спадок і за те що кінець історій це початок нової історії. Особливу подяку виражаю видавництву «Ранок» за такий швидкий і добрий переклад.

Залиште свiй вiдгук: "Інтерв’ю Крістофера Паоліні для The Wall Street Journal"

Хмара тегів